Якщо чесно – вперше ставила казку з класом. Це унікальний чудовий досвід для мене і для дітей. Ми задоволені. Розповім докладніше.

Поперше, казку потрібно обрати. Яку? Не дуже сурьйозну, краще – веселу, відому, але щоб не набридла глядачам та акторам, цікаву, щоб розповідала про щось нове. Міркуючи таким чином, вирішила обробити сказку під таланти класу. Мені бажалося, щоб всі діти прийняли участь, щоб ув’язалися в єдину розповідь гімнастки і самбісти, музиканти і ті, що красиво говорять – всі, дуже різні, але разом. Тож казка вийшла чарівна, з королем, королевою та принцем. Принц подорожує та допомогає врятувати чарівну річь, зустрічає гномів, ельфів, лебедів. І в кінці стається диво. Тож всі діти можуть появити себе в образах чарівних істот танцем, піснею, грою на музичнім інструменті, тощо. Свій власний міні-виступ кожен готував самостійно чи групою.

Репетиції – це жах. Діти, як кошенята, розповзаються, здається, що зібрати їх до порядку просто неможливо. Так, ми намагалися репетирувати кожного дня. Жодного разу не вийшло без помилок, без пауз. До самої останньої миті я була впевнена, що злаженого виступу не буде. Я була готова до будь-якого результату.

Але діти мене здивували. Перед глядачами вони відпрацювали виступ неперевершено. Без помилок. Без зайвих пауз. І, це було дуже помітно, вони отримували насолоду від власної гри.

Тож, чи корисні шкільні вистави? Гадаю, так. Але, щоб бути впевненими, краще попробуйте самі.